1999 #03 - Тризуб замість hot doga, Центр «Молода дипломатія» - віснік

Центр «Молода дипломатія» - віснік, #03(17)'1999

Коли людина переїжджає на постійне місце проживання до іншої країни, вона повинна зробити вибір: або прийняти культуру іноземців і уподібнитися їм у всьому, або жити і творити у спосіб український. Що вибрали наші емігранти?

Культура емігрантів - це явище самобутнє і самодостатнє. І як би нам не хотілося чути протилежне, наразі ті українці, чи радше ті, чиї батьки були українцями, живучи за кордоном, перебувають у абсолютно іншому світі, який живе своїм життям зі своєю власною системою цінностей. Але попри відірваність від Неньки, вони створюють імідж України та української нації вцілому. Вплив вихідців з України за кордоном за ефектом на зовнішнє середовище займає ту саму нішу, що й наша діяльність. Але небагато людей можуть похвалитися знаннями про культурну діяльність українських емігрантів. У нас відразу виникають асоціації з «шароварними» гопанками людей в українській народній одежі та з американськими усмішками на обличчі. А асоціюється знову ж таки за браком інформації. Спробуємо заповнити цю прогалину. На диво, мода на музику з України прийшла до Польщі не через наш кордон, а аж із туманної Англії. Розпочалось все це десь у середині 80-х, коли в середовищі польських українців з'явилась рокова формація з максимально українською назвою - «Оселедець». Цікаво, що перші спроби «Оселедця» відбувались у підземеллі греко-католицької церкви в Елбазі. Проте музика групи принципово відрізнялась від тої музики, що була традиційною для діаспори. Бо був це панк-рок із україномовними, гострими та бунтівничими текстами. До речі, «Оселедець» був першим на Заході, що виконав пісню про Чорнобиль. Звісно, така музика швидко зробила групу культовою серед молодого покоління українців у Польщі і, траплялось, примушувала їх втікати з лекцій в українських ліцеях. Тепер колишні члени групи живуть у Німеччині, Італії та Канаді, але саме «Оселедець» спонукав молодих людей із достатньо консервативної української меншості в Польщі до творчої альтернативи, що, по суті, було кроком революційним. Вже після «Оселедця» повстали інші формації, такі, як «Орден» із Вроцлава чи «Гроза» з Легніца. Також «Оселедець» спричинився до створення в середовищі вихідців із України в Торонто на базі акомпонуючої українському театрові групи нового і цікавого гурту - Вапнки Під Голим Небом. До феномену 80-х, окрім музичних груп, належить ще й унікальне видання - «Відрижка». Це єдиний часопис у Польщі такого штибу, що видавався українською мовою. З 1989 по 1992 роки вийшло сім номерів, які блискавично розійшлися не лише у Польщі, але й в Канаді, Великобританії, Німеччині і самій Україні. Редактором часопису був Влодко Наконечний - особистість, яка чи ненайбільше зробила для популяризації української музики серед закордонного обивателя. Пізніше він став шефом варшавської студії «Кока». «Кока» займається україномовними групами і фактично патронує розвиток української альтернативи в Польщі. Не думаю, що багатьом пересічним українським меломанам знайомі назви команд із каталогу «Коки». Хоча деякі групи мають визнання і на Україні. Наприклад, Вій чи Жаба в дирижаблі (до речі, щойно в Україні після перерви вийшла їх нова робота). Але «Кока» продукує записи й інших достатньо цікавих груп із України. Це: Дерево (Київ), Казма-Казма (Харків), Гілка (Кіровоград), Актус (Київ). До співпраці з «Кокою» вдавались і львівські музиканти. Так, Ігор Цимбровський - поет і музикант, записав тут свій альбом, також «Кока» зафіксувала ще один оригінальний проект зі Львова - Неборок. Для багатьох українських команд саме ця студія є єдиним шансом професійно записатись і виступати на великій сцені.От чернігівська група Фоа Хока записала на «Коці» вже два альбоми і виступала у багатьох клубах Польщі та Німеччини. І, на відміну від України, мала там успіх. Дивно, чи не так? До речі, близько 5% продукції студії все ж таки потрапляє до України, але найчастіше ці касети вимінюють на українську церковну музику, яка зараз є дуже популярною за кордоном. Говорячи про українську музику, яку творять не на українській землі, вважаю за необхідне згадати ще одну групу, яка не походить із Польщі, але її музика мала чималий резонанс саме тут. Це команда з такою собі простою і виразною назвою The Ukrainians. Їхня історія починається на півночі Англії. Лідер знаної групи The Wedding President Пітер Соловка, відчувши дію своїх українських коренів, організував знамениті сейшини, які носили назву «Українські виступи в Івана Піпа», на британському Radio One. Експериментування з поєднанням українського фольклору та року продовжилися у створеній Пітером і його друзями команді The Ukrainians. Правда, не всі члени групи мали українські корені. Наприклад, вокаліст - родовитий ірландець, а української навчився на студіях. Отже, цього разу вийшло оригінальне культурне поєднання Сходу і Заходу. The Ukrainians з'явилися тоді, коли на мапі Європи ще не існувало такої держави як Україна, і люди в Англії навіть не знали, що існує такий край і тим паче мова. Але саме цей період посприяв зростанню популярності групи, тому що населення Заходу зацікавилося подіями в Східній Європі - Горбачовською перестройкою і пізнішими революційними геополітичними змінами. Такі події підвищили інтерес до української музики, швидко зробивши її модною на Заході, про що ми, звісно, й не знали. The Ukrainians мали довжелезні концертні траси Польщею (в 1993, 1996 і 1997 роках) і мали просто грандіозний успіх, особливо у Східній Польщі, де публіка заглушувала вокаліста шаленими оваціями і дивувала знанням текстів. Там хлопці почувалися дійсно своїми. 1993 року The Ukrainians, реалізовуючи своє природнє бажання, відвідали Україну. Їм вдалося виступити на мітингу в Києві, присвяченому річниці незалежності. Та це був далеко не такий концерт, як західні, навіть критика в українських мас-медіа їх майже не торкнулася. Наступна оказія відвідати край, чия культура є об'єктом їх творчості, трапилась у 1995 році. Цього разу команда брала участь у Львівському Фестивалі Незалежної Української Музики «Альтернатива'95». Незважаючи на достатню пасивність публіки у львіському «Спартаку», The Ukrainians повернулись задоволеними з того, що побачили. Отож, The Ukrainians зацікавили Україною та її культурою багатьох людей на Заході. Їхні здобутки, певно, перевершили працю декількох дипломатів та політикі, адже результат реальний, і я переконаний, що він би був набагато кращим, коли б ми робили разом все для цього можливе. І тоді в лексиконі іноземців, який відображає їх знання про нашу державу, окрім слів Чорнобиль, Київ та Динамо, з'явилися б такі слова, як The Ukrainians, Вій.