2009-12-10 - Скандал - інструмент чи творчий жест?, Галицький Кореспондент

Галицький Кореспондент, 2009-12-10, №48 (224)

Свого часу «Секс пістолс» заспівали знущальну пісню про англійську королеву з пароплава, який стояв на Темзі перед будівлею парламенту, привітавши її таким чином з 25-річним ювілеєм правління. Елвіс Преслі запустив сексуальну революцію, а Тіна Кароль вийшла на сцену в піджаку і трусах. Врубель написав «Богородицю» з дружини замовника, Марсель Дюшан продемонстрував парижанам пісуар, а київська художниця Маша Шубіна в черговий раз намалювала автопортрет, за що отримала одну з престижних премій «Пінчук арт-центру».

Скандали рятують суспільство від святенництва й лицемірства, саме тому в нашій країні такі беззубі культурні скандали. Наше суспільство зі своїм лицемірством прощатись не збирається. Наше суспільство чомусь сприймає себе як дитину, яка, якщо раптом палець до рота засунула, то неодмінно відгризе собі руку, наче випадково, просто тому, що ідіот. Для того, щоб захистити людей, які живуть у ХХІ столітті і за всіма ознаками є дорослими, від чогось аж «такого», ми створюємо комісію з нагляду за суспільною мораллю, садовимо туди залізобетонних тітоньок і примушуємо країну жити за їхніми убогими поняттями. А оскільки дитину-ідіота все-таки треба чимось бавити, то ретельно відібрані художники-музиканти скандалять за затвердженими сценаріями у рамках трудового договору. Дитина їсть, що дають, і думає, що й направду руку було б відгризти прикольно. Так що врешті-решт є скандал - інструмент маніпуляції й маркетингу чи творчий жест?

Анатолій Звіжинський, куратор арт-галереї «Маргінеси»:

- Скандал можливий лише в сферах з чітко виробленими правилами. В інших випадках порушення будь-яких табу не викликатиме відповідної заперечної реакції. Сучасне мистецтво виступає «порушником норм» для демонстрації етично-правових «слабких місць» у суспільстві. Скандал - вимушена реакція з привертання уваги соціуму до особи чи проблеми, яку ігнорують. В такому випадку скандал провокується штучно. Штучний скандал може мати на меті відвертання уваги від справжньої проблеми на вигадану. Таким полюбляють бавитися політики або бізнесмени. Скандали в Україні здебільшого мають кумедний характер, тому й цілі, які вони визначають, залишаються недосяжними, а результат - протилежним до визначеного. Скандалів в Україні останнім часом безліч, на будь-який смак і тему. Тому вони вже майже нікого не дивують. Усі скандали закінчуються нічим. Відповідно, стає неважливо, чи їх замовляли, чи вони виникли природно. Переважно вони сексуальні, корупційні, але бувають і мистецькі. Варто пригадати скандальну історію з власного досвіду - проект «Лагідний тероризм» у рамках всеукраїнської мистецької акції «Культурний герой» 2002 року. Проведення тригодинної художньої виставки в приміщенні Художнього музею, що демонструвала непристосованість закладу для демонстрації новітніх мистецьких течій (але питання ставилося ширше: в колишній Колегіаті можливо виставляти лише твори сакрального мистецтва, а не модерн ХХ ст. і тим більше не мистецтво нової епохи), закінчилося непрофесійною полемікою в місцевій пресі, в результаті чого було звільнено з посади директора Художнього музею (у зв'язку з виходом на пенсію). Перед тим він дав догану заввідділу образотворчого мистецтва, хоча дозвіл на проведення виставки і гроші за оренду давав і брав власноручно від мене. На жаль, у музеї віз і нині там: в колишньому костьолі продовжують проводити виставки художніх робіт підозрілої мистецької якості. Що поробиш, заклад до цього часу не має пристойної виставкової зали. Спроби покійного Віктора Мельника зробити в костьолі постійну експозицію творів сакрального мистецтва з виставковою демонстрацією робіт на цю тему з запасників або інших джерел, а по вул. Низовій облаштувати виставкову залу закінчилися провалом. Заклик «Лагідного тероризму» звернути увагу на проблеми провінційного музею залишився не почутим, натомість дехто вгледів у недовготривалій виставці «зазіхання на моральні цноти галицького обивателя, спроби спаплюжити сакральну святиню міста експонуванням у ній творів порнографічного змісту». Скандал у цьому випадку виник через непрочитання месиджу, поверхневе сприйняття проекту, малоосвідченість й невиправдані амбіції місцевої преси. Зрештою, теми пристойного виставкового приміщення й низького професійного рівня місцевої журналістики й досі залишаються актуальними. Коли ви були востаннє на виставці? На концерті? На виставі? Чи все це комусь тепер потрібно? Навіщо нам заклади, де не вміють працювати, куди ніхто не ходить, про існування яких мало хто підозрює? Люди, дотичні до культури, цікавляться культурою? Чи це не тема для чергового скандалу?

Павло Нечитайло, поет, музикант групи «Пропала грамота»:

- З яскравих скандалів недавнього часу можу пригадати бійку «Димної Суміші» з технічним персоналом на останній «Рок-Екзистенції», промову Положинського на одній з передвиборчих акції, після якої «Тартак» вже не грає за жодну політичну силу; радикальний спіч вокаліста «Гайдамаків» у прямому ефірі «М1», після якого на їх кліпи там наклали вето; ну, і горезвісну імітацію статевого акту під стінами ВР.

Здається, по-справжньому гучних провокацій вітчизняні митці ще не робили. З одного боку, рівень популярності нашого андеґраунду ще не настільки високий, щоб мас-медіа стежили за кожним кроком альтернативного художника, поета, пісняра. З іншого - у цьому середовищі не спостерігається потужної тяги до піару, бо ж за творця мають говорити його твори. Не виключено, що у відсутності гучних скандалів винен ментальний закон «моя хата скраю». Тому ми і не бачимо юних поетів, які вилазять на стіл Спілки письменників і обсикають письменницьку еліту за прикладом А.Рембо. Може, за років десять можна уявити собі у топах інформаційних агентств заголовки на кшталт: «Вокаліст гурту «ТОЛ» підпалив вечірню сукню співачці Жасмин на врученні премій такого-то каналу», або «Група «Абздольц» понад три години каталася по Хрещатику на гусеничному тракторі», зараз - те, що маємо.

Сергій [Little] Литвинюк, менеджер групи Вій:

- Альтернативна музика не є чимось відособленим. Вона просто відрізняється від інших музикальних напрямків стилістично. Давно вже потрапила в телевізор, радіо, чати і ротації... Так що цей стиль музики давно є частиною шоу-бізнесу. Безглуздо стверджувати зворотне.

Скандали в шоу-бізнесі - давно звичні й перестали кого-небудь дивувати. Більшість із них наперед планують. Хоча, оскільки музиканти - люди творчі, вони частіше, ніж звичайні люди, потрапляють у нетипові ситуації. Але скандал, навіть якщо він не спланований наперед, - все одно скандал. Завдання менеджера - грамотно використати скандальну ситуацію на користь проекту. Наведу приклад німецького співака Дітера Болена. Він віддавна не сходить зі сторінок скандальної хроніки. Хоч у творчому плані важко збагнути, що в нього зараз відбувається. Але ім'я його постійно крутиться під вухом обивателя.

І якщо комусь здається, що в некомерційній музиці скандалів менше, то це не так. Тут трохи інші цінності, і те, що в попсі є скандалом, тут - не зовсім скандал. Також існує думка, що цю музику слухає менша аудиторія, тому і менший розголос неординарних випадків. Мабуть, це так і є, хоча... Том Вейтс, Нік Кейв... - список можна продовжити.

Так влаштований цей світ. Ми всі хочемо, щоб нас слухали. А ті, хто стверджує, що некомерційна музика - не частина шоу-бізу, нехай ідуть слухати хлопчиків і графоманів, які роблять фігню, але гордо називають себе «андеґраундом» (в совковому розумінні цього слова), хоча чомусь їхню музику слухає лише кохана дівчина і двоє-троє друзів.

І все ж, як на мене, скандал скандалом, головне, щоб виконавцю було, що сказати зі сцени.

Влад ТРЕБУНЯ

оригінал статті