2000-09-30 - Екзистенція рока, Дзеркало Тижня

Дзеркало Тижня, 2000-09-30 #51(64)

Чи чули ви «Ще не вмерла Україна» в рок-обробці?

Саме з неї розпочався в культурному центрі НТУУ «КПІ» триденний фестиваль «Рок-екзистенція». Більша частина публіки слухала роково-адаптований гімн стоячи. Це, на думку одного з присутніх, свідчить про те, що публіка зібралася «національно свідома». Виконавці гімну (група Щастя) не стали, утім, ризикувати й перевіряти свідомість аудиторії на міцність. Вони зробили простіше - чемно попросили присутніх звільнитися з «крісельного ув'язнення».

Недалеко від мене з похмурим виглядом сиділа жінка постбальзаківського віку, яка, на перший погляд, зовсім випадково потрапила на роковий концерт. Виявилося - мама учасниці «Рок-екзистенції». Вона тужливо, байдуже і звично очікувала виходу свого чада (як і раніше чекала її - роками в коридорах художніх, музичних, хореографічної шкіл, відмежувавшись панциром байдужості від навколишньої дійсності). Коли ж юна рокерша ощасливила зал своєю появою, радість матусі була безмежною. Вона готова була кинутися до сцени і приєднатися до загального «рубилову».

Цікавий симптом, чи не правда? «Чим би дитя не тішилося» - з одного боку; «а може, саме цей шлях принесе славу (відомість, популярність, гроші)» - з другого. Але заспокойтеся, дорога матусе: рок сьогодні - справа не дуже прибуткова. Особливо український. Втім, який він?

За три дні фестивалю на сцені столичного залу побувало більше двадцяти українських груп. Така концентрація національної продукції - рідкість приємна і підбадьорююча.

З перших же виступів стало ясно, що український рок активно фемінізується. Більшу частину команд, що виступали, очолювали дівчата. У першому, «розігріваючому», фестивальному концерті засвітились десять ще молодих і (поки) маловідомих груп. Найяскравішими виглядали Сбей Пепелs (Херсон), Nameless (Тернопіль), Далеко (Київ) і вже досить популярні Фактично Самі.

Програма другого дня майоріла знайомими назвами - Вій, Армада, Лос Динамос, The Вйо - усього сім, за статусом більш маститих, але за емоційною температурою виступів вони поступалися молодим і розкомплексованим.

Закривали «Екзистенцію» «дідусі» українського рока - Мандри, Мотор'ролла, Мертвий Півень, Кому Вниз.

Отже, панорама строката - як за географічними, так і за статевими й віковими ознаками. Усе разом узяте претендує на Рок сьогодні

«Рок-екзистенція-2000» показала стан української рок-музики на сьогоднішній день. Стан, можна сказати прямо, малозадовільний: із смутком можна констатувати розмивання, вимивання й вивітрювання ознак рока - часом до такої міри, що й назвати групу роковою важко.

Саунд переважної більшості тих, хто виступав, до образливого банальний: заспів вокаліста, баладно-оповідальний, у середньонизькому регістрі й неспотвореному тембрі, підтриманий ударними, басом і акомпонуючою гітарою, У приспіві ж - вибух драйва - голос-волання (вокалістка із групи Далеко використовувала мегафон), верещання соло і просто таки гарчання ритм-гітар, пропущене через усілякі «примочки», тремолюючий бас і пружне звучання ударних. Саме такий був саунд груп Щастя, Nameless, Далеко, Друга Ріка, Жандарми, Королівські Зайці із Лесею Герасимчук, Мертвий Півень…

Чи ж варто, дівчата, ласувати рибкою не надто свіжою? Адже афектну пару «шепіт серця - крик душі» експлуатував ще в далекі часи Муслім Магомаєв! (До речі, він теж ішов чужими слідами.)

Але були на «Екзистенції» й приємні нововведення - використання принципово нерокового інструментарія, які природно входили в стилі та саунд-групи. Таким був соло-тромбон у Сбей Пепелs, який достойно виконував функції соло-гітари. Його гліссандо, підвивання і нетемперирувані переходи (плюс віртуозна техніка) явно вигравали на загальному тлі. А ось ціла духова секція(!) у складі Лос Динамос сприймалася не більше ніж екзотика, прикмета диксиленду, чужого й неорганічного.

Чимало учасників фестивалю широко використовували фольклорний інструментарій, виправдовуючи рекламний заклик «Вживайте українське»

А що є «українське» у роковому контексті? Запитання вкрай складне і, вочевидь, не до кінця зрозуміле і для учасників, і для організаторів «Екзистенції». Найпростіша відповідь, яка лежить на поверхні і є одним із критеріїв відбору - національна свідомість (читай: україномовність). В іншому випадку група не має шансів вийти на столичну публіку. Часом до цієї вихідної якості додавалося що- небудь ще, зокрема, використання колісної ліри і дримби (група Вій).

Висновок із сказаного простий: інколи досить екзотичного тембру допотопного музичного інструмента - і повністю створюється враження-європейської псевдосередньовічної баладності у дусі музики до лицарських фільмів (думаю, на наступних «Екзистенціях» подібних експериментів стане більше, адже принцип використання й експлуатації чужих знахідок, які забезпечують успіх, поширився і на рокові сфери).

До «національно свідомих» (читай - фольклорних) відносяться і Фактично Самі. На загальному альтернативно-індустріальному тлі рельєфно виділяються народна манера виконання і автентичні русальні «гукання», які чимось нагадують спів Каті Чілі.

Цікаво зазначити, що обидва гітаристи групи тримають інструменти праворуч. Як тут не пригадати знаменитого лівшу з ліверпульської четвірки! Полу Маккартні, щоправда, навряд чи доводилося ділитися своєю апаратурою й інструментами з іншими групами. Фактично самі для себе цю проблему вирішили кардинально просто - вони навчилися смикати за струни лівою рукою, щоб інші рокери не канючили. У цьому сенсі вони вже точно «фактично одні».

Народно-танцювальні ритмічні формули й фольклорні мелодійні оберти переважали в саунді груп Мандри і Актус, частково Крихітки Цахес. До речі, разюча подібність тембрів голосу вокалістки Крихітки і російської «зірки» Земфіри. Схожі навіть музичний матеріал і саунд. Якби «крихітка» ще й співала російською - тоді й невимогливий слухач засумнівався б в оригінальності того, що відбувається (а саме оригінальність є одним із критерієм відбору на «Рок-екзистенцію»).

Із сказаного логічно випливає, що для самих упорядників фестивалю поняття «український рок» сьогодні тотожне поняттю «україномовний». Цей етап становлення національного стилю, який рельєфно проявився ще на «Рок-екзистенцїї-97», благополучно триває донині. Вочевидь, якісні інтонаційні зміни вітчизняного рока стануться не так швидко. Тим більше, що часті випадки «заблукання» на рок-фестивалі випадкових звучань: електронні барабани, які відбивають техно-репові ритмоформули (у справжнього рока барабани виключно живі!), репова манера промовляння тексту, диксі-склад, поп-музика The Вйо.

Певне, будь-яка група, яка співає українською мовою і добре опанувала інструменти, має сьогодні шанси потрапити як на «Рок-екзистенцію», так і на «Сонячні кларнети».

Залишається сподіватися, що не за горами той час, коли механічне запозичення російських та інших закордонних популярних зразків заміниться переваженням ознак українського саунда (того, який зараз народжується, - тяжко, у муках, методом проб і помилок, по краплі нагромаджуючи своєрідність). І настане час, коли використання колісної ліри та дримби як українсько-малоросійського штампу зміниться проникненням народно-пісенного пласта до музичної рок-тканини. Лише тоді український рок будуть впізнавати. Як британський, приміром, освячений традиціями Бітлз. Або як андеграунд радянських вісімдесятих. Тоді, нарешті, животіння українського рока й заміниться його повнокровною екзистенцією.

ФЕСТИВАЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ НЕПОКОРИ - NOTA (Українське ревю сучасної музики), #4'2000 - Михайло Бриних

…Незмінність часто призводить до пліснявіння й обростання мохом. Незмінність - різновид впертості, наслідки якої прогнозувати важко. Залишатися незмінним і водночас обдурити перспективу повільного відмирання - виняткове, хоче і сумнівне для критиків, задоволення. На українській рок-сцені сьогодні залишається кілка гуртів, які внаслідок різноступеневої незмінності або міфологізувалися, або набули примарної прозорості, внаслідок чого їх перестали помічати. Як з'ясувалося, даремно і передчасно. Безумовно, найпримарнішою капелою варто визнати київський Вій, що останніми роками вкрай рідко розплющував очі. «Рок-Екзистенція» успішно впоралася із пекельним (у прямому сенсі цього слова) завданням - фестиваль підняв цій істоті вії. Публіка змогла гідно оцінити моторошний і проникливий погляд потойбічно-гоголівської істоти. Очевидно, незмінність та консервативність Вія - ознаки успадковані. На відміну від Актуса, ще однієї забутої українським слухачем формації, яка несподівано вигулькнула на фестивалі, Вій зберіг і увиразнив у своїй музиці все, за що його колись встигли полюбити, - етнічну медитативність, поганську символіку та акустичну похмурість. І хоча нові пісні з'являються вкрай рідко, проте колишні - не застарівають…

Тарас Кульбака

оригінал статті