2009-10-09 - Танці з Богданом Ігорем, Культура і життя

Культура і життя, #40, 9-18 жовтня 2009

Чи любите ви Богдана Ігоря  Антонича  так, як люблять його учасники відомої культурницької      інтернет-спільноти «Сумно?Кому»? Тоді, напевно, у вихідні, що минули, ви були разом із ними. На фестивалі Антонич-фест. Це просто диво, що для всіх нас на чистому ентузіазмі спромоглися зробити ці дівчата та хлопці!

А зробили вони, власне, от що. Чи не вперше за останні років десять (принаймні на моїй пам'яті) завдяки людському завзяттю, а не згідно плану «згори», в Україні з'явився супер-фестиваль мистецтв. Який має за мету уславлення саме Антонича, а не своїх організаторів. Авжеж, є ще люди, які люблять «мистецтво у собі», а не навпаки, «себе у мистецтві»! І хай навіть перша спроба «всенародного» вшанування генія-поета стане й останньою, - маємо прецедент. Може трапитись, досвід Богдана Логвиненка та інших організаторів дійства буде таки прикладом для ще когось.

Власне, Антонич-фест став першою культурницькою «толокою», яка (опісля років безплідних розмов!) відбулася у столиці України. Виглядало триденне дійство вельми цікаво.

Уявіть собі парк «Нивки» посеред Києва - з озерами й чи не справжнісіньким лісом. Йти крізь нього - «стежками, стежками...». За вказівники - розвішені організаторами фесту папірці формату А-4 з надрукованою на принтері великою літерою А. («Антонич» тобто). Ми й пішли. Сутеніло. І вже майже у темряві (бо ж ліхтарі у парку посеред столиці не працюють!) вийшли до великої галявини. А там...

Картини-ілюстрації до поезій Антонича - на гілках чи не всіх дерев. В імпровізованому міні-барі за рекламний ролик - мультфільм, що його створили діточки за віршем знову-таки Богдана Ігоря. Триває фаєр-шоу, і якісь хлопці у пітьмі знай собі жонглюють факелами. Поряд майданчиком вештаються актори у сценічному одязі та дівчата, що, певно, не схотіли змінити одяг «від кутюр» (бо ж удень на «Антонич-фесті» демонструвалися колекції етнічних шат, прикрашених цитатами з Антонича) на буденний. А на сцені - один за одним... Ой, матінко рідна!

«Кому Вниз». «Вій» (Дмитро Добрий-Вечір, що славиться дуже повільним створенням пісень, - кожна з яких, проте, видається чи не шедевром, - настільки закохався в Антонича, що створив-таки пісню на його вірш. З музикою у стилі босанова). Мисько Барбара з Романом Чайкою та іншими «Мертвими Півнями». Сестри Тельнюк - з окремою програмою на вірші Богдана Ігоря. Небачений склад нацрокерів співає на освітленій сцені, публіка танцює. У цілковитій темряві. Та ніхто до 12-00 ночі навіть не думає розходитися по домівках. Бо як можна: після року ще треба дивитися перформанс театру «Райдо»!

Антон Клоц

оригінал статті