1997 #1 - КОКА - не всегда, Новый Рок-н-Ролл

Новый Рок-н-Ролл, 1997 #1

ВОЛОДЬІМЬІР НАКОНЕЧНЬІЙ... Это, безусловно, большой человек. Он чем-то похож на индейца, на вождя. И ВЛОДЕК на самом деле вождь. Вождь в меру харизматический, имеющий свое племя, которое обитает в своеобразной резервации. Имя Большого человека (и в буквальном смысле тоже) В.НАКОНЕЧНОГО, украинца в Польше, мы в Украине узнали где-то в конце 90-х - благодаря уже легендарному фанзину ВІДРИЖКА. Это издание изменило мозги многим украинским аборигенам... Вскоре совместно с АНДРЕЕМ МАРУШЕЧКО В.НАКОНЕЧНЬІЙ создал организацию, получившую название КОКА, впоследствии превратившуюся в нечто типа лэйбла. КОКА начала с переменным успехом, но неизменно высоким качеством и хорошим вкусом - заниматься записью и тиражированием на кассетах самой интересной музыки made in Ukraїna. И вот издан первый альбом на CD - ПІСНІ УКРАЇНСЬКИХ СТЕПІВ ансамбля аутентичного фолка ГІЛКА. Это и стало хорошим поводом для встречи с В.Н.

- Серед шизи DISCO-РOLO* у Варшаві існує фонографічна фірма ВОЛОДИМИРА НАКОНЕЧНОГО, яка має назву КОКА. Як то все починалося?

В.Н. Все почалося з того, що ми хотіли вийти з українського «гетта» і продавати українську музику на польський ринок. Це було наприкінці 80-их поч. 90-их, коли на польській сцені панував панк, видаванням якого займалися майже всі польські музичні видавництва. Тому ми почали дивитись на Україну «панковими» очима. Панку там не було у чистому вигляді і ми зацікавилися ВВ - групою, яка з цього напрямку мала найбільше цінного. Але поляки на організованих нами концертах не найкраще їх приймали через «надто велику» оригінальність та стилістичну невизначеність музики. Думаю, що тільки тепер ВВ мали би у Польщі більший успіх. Ще дивнішою була ситуація з таким явищем, як КОЛЕЗЬКИЙ АСЕСОР. Взагалі концерти українських груп у Польщі проводилися як промоція виданих КОКОЮ аудіокасет, або ж з концертів робилися записи і потім вже видавалися касети, бо це був чи не єдиний можливий для нас засіб зробити запис, коли виконавець не міг записатися в Україні.

- Ви були першими взагалі,  хто почав видавати українську музику цілеспрямовано. Ви видавали перший український фанзин ВІДРИЖКА, який був дуже популярним і на Україні, незважаючи на труднощі з його поширенням. Мовна стилістика ВІДРИЖКИ мала великий вплив на формування молодих укр. журналістів.

В.Н. Ми намагалися створити середовище наших потенційних споживачів, ще починаючи з тих часів, коли у Польщі майже не видавалось фанзинів, а події, які відбувались у «підпіллі», взагалі не висвітлювались засобами масової інформації. Не було структури або була досить обмежена папкова. Працювати в тих старих умовах було важко як у плані організації концертів, так і видавництва касет. У 1989 ми видали нашу першу позицію - концертний запис вже тепер легендарної постпанківської української групи з Польщі ОСЕЛЕДЕЦЬ, потім були ВВ, КОЛЕЗЬКИЙ АСЕСОР, ІВАНОВ ДАУН, БРАТИ ГАДЮКІНИ, ЦУКОР, БАНІТА БАЙДА, а також українсько-канадська формація ВАПНЯКИ ПІД ГОЛИМ НЕБОМ. Альбомом ЦУКРУ, що мав назву МАНІРНА МУЗИКА, фірма почала видавництво касет після офіційної реєстрації фірми у 1993 році.

- У Польщі тоді, власне, було покінчено з піратством, почалося музичне і навколомузичне життя у нових, «легальних» умовах. Пригадую великі музичні акції на підтримку боротьби з тим «старим злом», на підтримку авторських прав, заклики не купувати неліцензованої продукції. Разом з тим відходив у минуле «підпільний» період формування музичного ринку, «залежних» і «незалежних» фірм.

В.Н. У 1984-му була заснована TANK RECORDS, яка видала три касети DEZERTER. Потім була фірма NIKT NIC NIE WIE (NNNW) яка видавала панк. Три наступні існують і досі. Це - QQRRYQ (КУКУ-РИКУ), яка видає хардкорпанк - 50% польський, 50% - закордонний, і має у каталогу близько 60-ти позицій. ANTENA KRZIKU (АНТЕНА КРИКУ), яка працювала до 1989р., потім, після перерви, з 1995 року почала співпрацювати з АІТЕКALTERNATIVE TENTACLES і видала 15 ліцензованих альбомів. OBUH REC. найбільш близька до КОКИ - видає абсолютно некомерційну оригінальну музику. Зараз у Польщі існує біля кількох десятків незалежних фірм.

- Як ви собі даєте раду, чи існує ніша для КОКИ в Польщі?

В.Н. Ця музика ще не заробляє на себе, але покривання витрат іде, хоч і дуже помаленьку. Поки що я навіть вкладаю свої кошти, зароблені деінде, аби забезпечувати нормальний рівень видавництва, тобто триматися на польському ринку, який виглядає зараз досить дивно.Творяться ринкові структури, за якими стоять великі гроші 5-ти потужних західних концернів: BMG, WARNER BROSERS, TMI, SONY, POLYGRAM. Вони зробили «мікс» з 5-ма польськими найбільш крутими фірмами, котрі протягом кількох років перехідної доби створили собі на ринку якусь позицію. Поза тими концернами існує ще десь 5 фірм, які не можуть з ними конкурувати, але дозволяють собі сяке-таке існування. Далі ідуть незалежні. Є такі люди, які слухають і нашої музики. Ми не маємо тиражів, які можуть дозволити якесь велике заробляння грошей - хоча б задля того, щоб нормально платити за ці матеріали виконавцям, але ми існуємо, робимо якусь певну рекламу української музики, української культури...

- На мою думку, минув зараз вже другий період діяльності КОКИ. Після 1993-го року ви видали від 008 до 025 позицій, видали на європейському рівні і таку українську музику, яку на Україні ніхто не видає, і мало хто слухає чи знає взагалі.

В.Н. Ми собі спеціально нічого не ділимо на періоди, ми послідовно втілюємо свої ідеї, переосмислюємо діяльність КОКИ, все іде природньо, мета не змінюється. Раніше ми брали не зовсім технічно якісно записані матеріали від українських музикантів, хоча від того, на нашу думку якість їх не применшувалось, бо цінний художній запис не обов'язково має бути студійно якісним, про що всі незалежні фірми задають собі справу, і щодо цього у нас не було ніяких ілюзій. ! всеж завдяки добрій копії цей «поганий» запис якось сам себе захищав. Тепер, звичайно, ми будемо намагатися більше продюсувати записи, як, наприклад, у випадку з останнім альбомом ГІЛКИ (Варшава, 1996), ФОА-ХОКИ (Варшава, 1996), а також з нашою допомогою відбулася студійна сесія І.ЦИМБРОВСЬКОГО на студії Варшавського телебачення і радіо. Тобто зараз вже твориться щось на зразок "стайні груп", які існують, які діють і вже другий чи третій матеріал будуть видавати в мене. За цей другий період, мені здається, ми видали найбільш класний перелік груп, які створили мозаїку художніх явищ на Україні, починаючи від рок-н-ролу до такої дуже крутої елітарної музики, як ЦУКОР БІЛА СМЕРТЬ. У коло наших зацікавлень потрапляє все більший музичний простір: від андеграунду, автентичного фольклору, року і навіть, може, до сучасної української академічної музики. 1997-го року з релізу ГІЛКИ ми почали видавництво компактів, як це зробила до нас незалежна фонографічна фірма КУКУРИКУ.

- Є на Україні і така музика, яка тобі не підходить, ти є відбирачем матеріалів, які видаєш, дешевий заробіток тебе не цікавить. В тебе вже є певний імідж?

В.Н. Звичайно, але треба сказати, що це не те що імідж, а внутрішнє глибоке переконання щодо смаку. Я не творю якихось таких барикад, що не видам колись І.БІЛИК або СКРЯБІНА. Якщо вони мені сподобаються, то я їх видам, але поки що вони не лежать в обсязі моїх зацікавлень. Більше хочу видавати музики складної, елітарної, спрямованої на неширокого досвідченого слухача; музики, яка має культурологічний сенс. І.БІЛИК, безперечно, теж має свій культурологічний сенс, але не в тому плані, що я хотів би, от і все. Також ніколи не видам музики такої шароварницької.

-  Ти український видавець, живеш і працюєш у Польщі, і, я думаю, маєш природне бажання заробляти реальні кошти хоча б для того, щоб існувати хоча б для того, щоб існувати далі...

В.Н. Звичайно, але я не роблю собі ніяких ілюзій, бо, по перше, я дію в чужому культурному просторі, тим більше розраховую на людей, особливо відкритих на чужу, мало відому, хоч і дуже креатиену культуру. По-друге, на Заході ринок незалежних фірм творився десятиліттями. Утворені в кінці 60-х, вони основну свою діяльність розгорнули у 70-х, і багато з них існує і досі, і їх поки що не поглинули концерни. Я теж хочу якось уникнути цього поглинення, не хочу бути частинкою концерне, і думаю, що концерн теж не хоче мати такого, як я. Концерни запомповують великі гроші в рекламу, бо реклама - основа бізнесу. Я дію без спеціальної реклами, час від часу представляю свою музику на радіо чи телебаченні, організовую концерти музикантам, яких видаю. Касети розповсюджуються або через приватних дистриб'юторів, або висилаються поштою по спеціальних замовленнях згідно каталогу КОКИ. Наші касети тепер можна придбати і в спеціалізованих музичних крамницях Варшави, Кракова та інших міст Польщі.

- Але ти маєш свої зацікавлення і на Україні.

В.Н. Я видаю українську музику і вона має більший ринок на Україні попри всю свою елітарність. Хочу мати чесних дистриб'юторів, щоб ця продукція була доступна українському слухачеві, хочу підписати серйозні контракти з виконавцями для постійної співпраці.

- Музика, яку ти видаєш, творилася в закритих середовищах Києва, Харкова, Львова і тому є менш вихолощеною, стійкішою, вона була і по суті залишається андеграундом; музиканти більше концертували у клубній Європі, ніж на батьківщині. Чи можна її якось витягнути з підпілля?

В.Н. Для цього потрібне власне середовище; досить складно проминути перехідний етап від креації, творення матеріалу і до його популяризації. Бувають круті видавці, які заробляють гроші на попсі, потім частково видають якийсь андеграунд. Я більше займався тими людьми, які хотіли себе висловити, творити і не думати при цьому про фінансові аспекти. Незалежні фірми так і існують: все тримається на внутрішній активності, людям не подобається існуюча дійсність і вони пробують творити свою. І з того починається видавання фанзинів чи організація концертів, чи створення фонографічних фірм. 90% таких фірм базуються на ентузіазмі, мають перспективу, що їх продукція закріпиться на ринку настільки, що вони зможуть з того утримуватись. Є такі амбітні люди, які взагалі не хочуть на тому заробляти гроші, хочуть творити якийсь культуровий простір, пригортати до цього людей. Зараз QQRYQ може з цього утримуватись без зайвих компромісів, пов'язаних з виданням якоїсь дурні. Вони досить скромненька живуть, не мають навіть власних квартир - хто з батьками, хто де. Людям десь по 33 роки, але можуть собі вже дозволити якусь концепцію існування своєї фірми. Тих 50-60 позицій аудіо та CD продукції, виданих ними - це вже серйозний потенціал. Чогось такого на Україні просто нема, і це синдром страшенний. Люди, які собі діють там у Києві - створили колосальну музику. Якби вона мала нормальний вихід, то я думаю, на цілому світі вона могла би бути оцінена і могла б утримувати і їх, і їхніх видавців, і їх дистриб'юторів. Може, ще І до того дійде... Просто музиканти активізувалися творчо, а не було людей, які б творили певні структури, хоча б якісь кволенькі, щоб був обмін інформацією, якісь спільні дії, концерти чи щось там... Чогось такого не було і це е показником поганої ситуації.

- Нема внутрішньої ідеї, ідеології - і людина хапається за яку-небудь тростину...

В.Н. Я не знаю, чи це можна назвати ідеологією, але нехай так буде, немає такого імперативу активності власне... Це факт, що це все виникає з ідеології, бо та дійсність, яку ми маємо, не така, яку б ми хотіли мати... Чи чекаємо, коли дійсність нам підійде, чи просто самі створимо...

- Повинна бути якась духовна інтервенція, поки що вона не присутня в нас.

В.Н. Тобто вона присутня у творчому плані абсолютно - навіть щодо Польщі. Але немає людей, які б творили фундамент цього обміну - і це найгірше. Клієнтура всіх незалежних фірм - це активна публіка. Вони ходять, шукають такої музики, іншої, ніж їм нав'язують. От телебачення три рази денно показує пісню, сотні разів її прокручують на радіостанціях, і ти всюди чуєш її, знаєш вже напам'ять, ідеш до крамниці і купуєш. Тебе беруть атакою, бомблять твою голову, аж поки ти не здаєшся, стаєш роботом слухняним, тому що був пасивним. І так у всіх сферах, бо музика має найбільший доступ до всіх видів комунікації, і є найбільш соціальне значущим мистецтвом.

- На теренах колишнього СРСР масова культура скоро підмінить комуністичну ідеологію.

В.Н. І це буде велика втрата; у Польщі скінчився соціалізм, зараз почався капіталізм; згодом виникає те ж саме, міняються реалії, значить міняються лозунги, о суть залишається незмінною, замість ГОМО СОВЕТІКУСА продукується ГОМО ПОПУЛІС. Ряд часописів з Заходу тут у Польщі, такі, як POPCORN BRAVO творять кон'юнктуру класичним шляхом: хто скільки разів з артистів подряпався, і у якому місці, або хто кому скільки разів віддався, і це пропонується підліткам. Є така одна західна група (КЕРЕФЕРІ), сім'я з 9-ти таких гермафродитів від 12 до З0 років, не зрозуміло, хто там жінка, а хто чоловік, перетворена на якогось монстра популярності. Зараз тут у Польщі і на Заході є щось на зразок другої бітломанії, панянки на концертах мліють тотально. Були тут в Сопоті, просто дивився з цікавості. Рівень виконавський жахливий просто, цирк такий, діти 8-12 років просто мліють, шал, тиск, писк - це є фальшивка, хамсько поданий продукт. Після концерту вони (музиканти) просто спилися всі так, що неможливо...

- Важливим елементом функціонування активного навколомузичного середовища є видавництво фанзинів. Як це відбувається у Польщі?

В.Н. Є тут добрі традиції у видавництві таких матеріалів, видається понад сто фанзинів, деякі на дуже високому рівні, із серйозними традиціями. Один з таких - анархістичний журнал МАТЬ ПОРЯДКА, де друкуються статті на досить високому культурологічному та дискусійному рівні, деякі на рівні магістерської чи навіть докторської праці про важливі явища у світовій культурі. От була праця в одному з останніх про творення масової культури на основі тих польських по-псових часописів, які прийшли з Заходу, де були випунктовані всі ті механізми, як творити молоду людину: так просто об'єктивно з наукового погляду, як воно все відбувається. Інформація з таких фанзинів потрапляє до людей і вчить їх, як оберігатися тих кошмарних механізмів, які тут завойовують державу, чи всі держави цього блоку. Змінилися системи, змінилися форми впливу, та адресат залишився той самий - просто людина... Якщо при соціалізмі вона є ГАРМАТНИМ М'ЯСОМ, то при демократі! це ЕЛЕКТОРАТ. Я волів би краще бути електоратом, ніж гарматним м'ясом, як електорат я бажаю собі бути свідомим, маю право вибору. А тих молодих фанзини направляють на якісь нормальні речі... Безперечно, демократія дає більшу можливість вибору, але для людини, яка має закорінений у собі якийсь пошук.

- Яке призначення музики?

В.Н. Це є комунікація; все залежно від рівня. Можна комунікуватися на рівні І.БІЛИК, яка, до речі, є не найгірша, є класною попсою...

- Повинна творитися повноцінна музична структура від поверхневого рівня попси, потім середній якийсь, потім глибший.

В.Н. І чим глибший, тим менше є людей, спроможних на цю комунікацію, бо це вже є якась піраміда.

- Без взаємодії тих рівнів, неможливе повноцінне існування. Ці всі рівні відповідають природі, структурі людини.

В.Н. Ті, хто слухають щось одне, можуть потім відчувати дискомфорт і почнуть шукати далі. Пізніше, може, стануть гостями філармонії; скажімо, відносно музики, що я видав: від ВІЯ, наприклад, можно прийти до ЦУКРУ чи ЦИМБРОВСЬКОГО.

- Чому ти видав ВІЯ, чим керувався при відборі?

В.Н. ВІЙ - це перш за все дуже вдале і цікаве насичення мейнстрімових форм джерельним корінним мелосом, це зроблено на найкращому світовому рівні. У фундаменті цього всього лежить український фольклор, і для багатьох наших груп це є характерним, здебільшого, на підсвідомому рівні. Тому я почав згодом видавати етнічну українську музику - і вже найближчим часом вийде другий альбом ГІЛКИ.

- Маємо цікавий феномен ірландської музики.

В.Н. Так, ірландський фольклор є зараз настільки сильним, що живить чи не всю сучасну поп-музику. Це все йде з ірландського фольклору, звичайно, з домішками Африки чи музики американських негрів.

- Критики як не існувало, так і не існує, і це гальмує процес прийняття і творення; хоча зовсім не важко визначити, що є, наприклад, плагіатом, чи на якому рівні переосмислення, глибокому чи поверхневому, музичний матеріал фіксується і подається.

В.Н. На Заході була сформована музична критика, яка може описувати будь-яку музику від попси до якогось там крайнього андеграунду, і це завжди буде їй цікаво і потрібно, щоб гуртувати коло своїх читачів. У Польщі критика лише починає потроху розвиватися. На Україні ще важче, особливо з тими течіями, які не містяться в каноні, бо тут і з каноном є великі проблеми, переважно все базується на сліпо браних інформаціях із західних часописів, є багато таких речей, про які зовсім не чули, крім того тут вже свої канони в кожній ділянці, якась своя послідовність музичного пошуку. А щодо стилю, то я взагалі дуже обережний, воно більше потрібно журналістам чи дослідникам; на Україні тим взагалі трохи зловживають, скажімо, тру-ту-ту - то це тех-но, але це ще ні про що не говорить.

- То як ти оцінюєш музику і музикантів взагалі?

В.Н. Добрий музикант - це людина, котра свою вразливість вміє перекласти на мову інструментів на дуже об'єктивно високому рівні. Він не мусить бути там великим віртуозом, а мусить бути більше віртуозом уяви, і це передавати у музиці настільки, щоб воно дійшло до іншої людини. Я прослуховую попередньо відібраний матеріал десятки разів, аж поки не вирішу, чи буду його видавати; це саме, тільки у меншому обсязі, я роблю з музикою, яка лежить у колі моїх зацікавлень, хоча і видана іншими фонографічними фірмами.

Новый Рок-н-Ролл

оригінал статті