2007-09-25 - Сергій Литвинюк кинув пити після автокатастрофи, Газета по-українськи

Газета по-українськи, 2007-09-25 #456

Він товаришував із сином Йосипа Бродського

Сергій Литвинюк, 43 роки, - директор київського рок-гурту Вій. «А ще я лагоджу комп’ютери друзів та приятелів», - усміхається чоловік, сидячи поблизу під’їзду чужого будинку на Троєщині.

Сергієй одягнений у потерту коричневу джинсову куртку, яку 15 років тому привіз товариш із Америки. У руках велика чашка з кавою. На голові чорний блейзер із оранжевим надписом «ШБ - Українська шоу-біржа».

- Я ще й там працюю, - пояснює він російською. - Веду веб-сайт однієї компанії.

Ще з кінця 70-х, школярем, Сергій Литвинюк захопився рок-н-ролом та рухом хіпі. Відтоді носить довге волосся, нині заплетене, й прізвисько «Літл» (маленький).

- Мій тато - військовий, об'їздили з ним пів-СРСР. У 1970 році наша родина жила в Свердловську. У восьмому класі я вперше поїхав автостопом до Пітера. Хотів послухати Акваріум, Кіно, - розповідає.

У Ленінграді, провадить Сергій, його вразило те, що на Невському проспекті тамтешні хіпі запропонували покурити «трави».

- Я був у джинсах, довговолосий, у фенічках з бісеру. Мабуть, упізнали свого.

Із іронією розповідає про те, як уперше спробував «кока-колу».

- Дальнобійник віз нас зі Львова й подарував пляшку. Я її приніс додому й півроку боявся відкрити. Було шкода.

1981-го Сергій вступив до Київського політехнічного інституту на вечірнє відділення. Пройшов шлях від лаборанта до інженера. Одночасно продовжував хіпувати.

- Трохи не жив на трасі, між Києвом і Пітером, - каже він, сьорбаючи каву. - Уже гаішники мене пізнавали. Міліція затримувала й видворяла за межі міста. Але я повертався.

У Ленінграді Литвинюк облюбував кафе «Сайґон» і довколишній парк. Там ще з 60-х збиралися перші радянські бітники. Пізніше «тусували» Віллі Токарєв, Борис Гребенщиков, Костянтин Кінчєв, Віктор Цой, представники богеми.

- Там бував часто син поета Йосипа Бродського. Басманов його прізвище, по мамі, - пояснює Літл. - Я у нього навіть жив якось. Його хата - притон хіповський, на Ліговці. «Басманнік» називався.

Сергій поправляє окуляри й усміхається:

- Коля Васін, головний бітломан Союзу, приймав мене в рок-н-рольщики. Офіс Колі на Пушкінській. Масивний стіл, грає музика Бітлз. А зверху раптом опускається величезна ложка, в яку наливається водка. Я випив, ми поцілувалися із Васіним, і він оголосив мене дійсним рок-н-рольщиком.

У 1987-му в Києві Литвинюк познайомився із майбутньою дружиною Катериною Печоркіною. «Прийшов на хіповську тусовку й побачив пітерську баришню. Їй ніде було зупинитися. Я сказав - живи в мене».

Багато друзів Літла загинуло від рук злочинців на трасах, у потягах. 1988-го, дорогою з Прибалтики до Ленінграда, на безлюдній трасі невідомі намагалися пограбувати Сергія й зґвалтувати Катю. Та вони відбилися.

- Найчастіше хіпі били «любери». Був такий рух, започаткований хуліганами з Люберець, - пояснює Літл. - Якось у Москві під готелем «Космос» вони піймали мене. Побили й прочитали лекцію, що нехорошо вести західний стиль життя. Правда, дали на дорогу три рублі.

Найбільш насторожене ставлення до «довговолосих» було в пролетарських містечках, на Півдні України, стверджує Литвинюк. Надто ж - у шахтарських селищах.

- А якось я «застопив» болгарського дальнобійника, з Москви до Києва, - розповідає Сергій. - Усю дорогу він мене поїв ракією, їхньою самогонкою. Довіз до Андріївського узвозу. Я випав з кабіни, а він ще дав на прощання велику пляшку. І я з нею поповз узвозом нагору. Бо нагорі, в кафе «Світлиця», збиралися «наші люди» - хіпі, панки.

Литвинюк дістає з внутрішньої кишені куртки пачку «Мальборо», закурює. Каже, 1989-го одружився з Катериною. На весілля до Києва приїхали музиканти пітерського гурту Ноль. Дружкою була дружина лідера гурту Вій Дмитра Доброго-Вечора, Тетяна.

- У 1990 році в нас народилася донька Даша. Невдовзі переїхали до Пітера, - продовжує Літл. - Катін двоюрідний дядько -  скульптор Ернст Неізвєстний. А тітка мешкала в домі, де свого часу жив Кіров. Там величезні квартири й стеля під сім метрів.

Сергій зізнається, що багато пив. «Останній запій тривав рік. Я став закінченим алкоголіком. Рідні мене вже поховали», - незворушно пояснює він і чиркає синьою запальничкою. Дійшло до розлучення з дружиною.

1996-го Літл у Києві на Петрівці потрапив під машину. Був п'яний, намагався зупинити таксі.

- Машиною, яка на мене наїхала, керував полковник Збройних сил. Теж п'яний, - весело каже Сергій. - Тому розійшлися полюбовно. Він оплатив лікування. Опритомнів я у реанімації. Мав перелом черепа, - пояснює Литвинюк. - Коли повернувся додому, в голові щось як клацнуло. Із алкоголем наче відрізало. Тепер живу з батьками в трикімнатній квартирі на Борщагівці. Колишня дружина, Катерина, теж змінила стиль життя. Вивчилася на економіста й зайнялася в Петербурзі автобізнесом.

- У нас ділові стосунки. Маємо спільне «підприємство» - доньку, - усміхається Літл. - Потроху допомагаю їм. Даша вчиться в інституті в Пітері. Але в якому саме, не пам'ятаю.

Питаю, як ставиться до нинішніх хіпі та панків.

- Смішні вони. Тоді не було вибору: або завод, водка й футбол - або ця фігня. Нині є де себе реалізувати.

1964, 8 травня - Сергій Литвинюк народився у Москві, в родині військового

1981 - закінчив СШ N164 в Києві, на Чоколівці

1981 - вступив до Політехнічного інституту, факультет оптичного приладобудування

1989 - одружився з Катериною

1992 - переїхав на батьківщину дружини, до Ленінграда

1994 - розлучився; повернувся до Києва

1996 - потрапив в автомобільну аварію на Петрівці

1997 - зайнявся веб-дизайном

2001 - став директором гурту Вій

Павло Вольвач

оригінал статті