2009-05-07 - Дмитро Добрий-Вечір: «Шоу-бізнес в Україні кастрований», intv-inter.net

intv-inter.net, 2009-05-07

Він мріяв бути льотчиком. А музикантом взагалі став випадково. «Я маю дві освіти - історичну і технічну, - розповідає Дмитро Добрий-Вечір, фронтмен легендарного гурту «Вій». - Та менше за все у житті я хотів сидіти у кабінеті і розгрібати папери, завжди мріяв про те, як закінчу навчання, поїду в експедицію, братиму участь у розкопках. Та долею випадку мене призначили на кафедру наукового ленінізму. Тоді я пішов геть та вступив до музичного училища... Сучасним молодим людям, мабуть, видається, ніби професія музиканта дуже легка і приємна. І беручи до уваги реалії сучасного шоу-бізнесу, симпатичним дівчатам і справді не так складно зробити кар'єру співачки. Хлопцям трохи складніше, нормальним хлопцям маю на увазі. Молода людина каже: хочу бути моделлю, поп-зіркою, віагрою... Вона вже бачить свої виступи на великих стадіонах, власний лімузин, дорогий одяг. І шукає продюсера».

- Незабаром, вочевидь, розпочнуть відбирати молодь на вже третю українську «Фабрику Зірок». Наскільки потрібними для розвитку української музики є, на вашу думку, такі проекти?

- Я до всяких фабрик принципово ставлюсь негативно. Якось дивився телевізійну програму, де запрошують випадкову людину з вулиці і записують у її виконанні хіт. Мене вразило, що вони тупо здерли пісню однієї з моїх улюблених американських співачок, і представили це як власне творіння. Звісно, більшість людей нічого не запідозрили, бо мають не дуже глибоку базу музичних знань. Хоча я думаю, що подібні програми могли би бути корисними, але ведучі не в тих місцях шукають потенційних зірок. В Україні чимало молодих і талановитих музикантів, але на них чомусь ніхто не звертає уваги, бо спонсорів цікавлять рейтинги, а Кузьму з Могилевською - власний піар. Нікому не цікаво підняти планку української музики. Якби у мене було більше грошей, присвячував би свій час саме пошукам молодих цікавих музикантів.

- Наскільки паралельно із Заходом ми рухаємось у музичному розвитку?

- Я би сказав, що ми рухаємось у цілком протилежних напрямках. Вся європейська рок-музика має в своїй основі етнічні відмінності, елементи народної музики. У нас же частина музики будується на російському шансоні, а інша частина - це калькування західних хітів. Одиниці виконавців беруть за основу український етнос та й то лиш тому, що це сьогодні модно. Тоді як у Європі ця традиція налічує десятиріччя. Українська музика - суцільний сурогат, а якщо не він, то щось таке кривеньке на кшталт Поплавського з Сердючкою.

- Дмитре, відомо, що ви нехрещена людина, й більше за те, дехто говорить, наче дотримуєтесь язичницьких ритуалів, невже це правда?

- Мені й справді часом дорікають язичництвом, але це смішно. Який може бути язичник з людини, яка мешкає у мегаполісі і користується благами цивілізації?! Нехрещений я не тому, що не вірю, а просто раніше ми мали такі часи - не так просто було це зробити. І я би, може, зараз похрестився, але вважаю себе надто грішною людиною. Всі мені кажуть: то нічого, все одно похрестися. Але я відчуваю, що не готовий. У що я вірю? Вірю в Ісуса Христа, вірю в загробне життя і реінкарнацію душі. Вірю, що не можна грішити, бо муситимеш знову і знову відмивати свої гріхи, вірю, що не можна нікого вбивати, навіть комаху. Намагаюся не брехати. Чи слід вважати гріхом зраду? Не певен... (сміється - авт.) Але. Я не можу, як більшість християн, сліпо вірити, я вимагаю доказів і вважаю, що ми мусимо аналізувати навіть такі речі, як Святе Письмо. Бо у кожній з релігій є правильні і не зовсім правильні моменти. І віра, на мою думку, також має бути свідома. Мабуть, тому я сперечаюся з кожною із релігій.

- А чим для вас вимірюється вічність музики?

- Візьмемо за приклад «Океан Ельзи». Цікавість до кожного музичного явища слід постійно підігрівати, і саме тому ця група вже випустила десять, а, може, й більше альбомів, саме тому вона постійно знімає нові відеокліпи. Це замкнене коло, бо без цього всього команда неодмінно би вже померла для слухача. Але нехай собі буде, я не маю нічого проти, хоча ніколи не зможу поставити на одну поличку Вакарчука і, наприклад, Стінга. Музика «Океанів» може бути дуже популярною в Україні, навіть у Росії, але вона ніколи не здійметься на високий щабель, наприклад, в Англії. І річ тут не у мові текстів, а в самій музиці, бо ця музика - щось вторинне чи навіть третинне. Я добре знаю, як «Океанів» розкручували, як батько Славка вкладав у гурт кошти. Перший продюсер «Океанів» Віталій Клімов у 1980-х роках грав зі мною в одній команді, був гітаристом. Грав він поганенько, але мав знайомих на телебаченні, і тому ми взяли його до гурту. Пізніше, щоправда, він сам допетрав, що краще йому взятися до якоїсь іншої справи і пішов у продюсери... Чи хотів би я мати таку популярність, як у Вакарчука? Мабуть, ні. Бо це вже починається шоу-бізнес, який в Україні є кастрований і нецікавий. Хоча водночас мене не задовольняє те, на якому рівні сьогодні перебуває «Вій». Я розумію, що все залежить і залежало від мене, а я такий лінивий... Я, на жаль, частіше мрію, ніж дію. Українці завжди мали багато доброї землі, чорнозему, на якому все росте без особливих зусиль і потреб. Ми маємо найбільше чорнозему в усій Європі, чому ж тоді живемо найбідніше? Бо повільні і ліниві. І президент у нас повільний...

- Ви, до речі, мабуть, один із небагатьох музикантів, хто досі не висловлює свого розчарування у Ющенкові.

- Я вважаю, що коли ти когось любиш, то вже маєш любити до кінця. Не може бути так, що вчора ти любив і голосував за одну людину, але вона не дала тобі через місяць дешевого хліба, і ти її розлюбив. Для всього потрібен час. Я би міг це порівняти з одруженням. Коли ти любиш свою жінку, а через п'ять років вона для тебе вже якась не така. Я особисто полюсів не міняю.

Катерина Кирилова

оригінал статті