2011-02-22 - Дієва зброя Дмитра Добрий-Вечір, Нація і Держава

Нація і Держава #7, 2011-02-22

Інтерв'ю з лідером легендарного київського гурту Вій Дмитром Добрий-Вечір ми приурочили до кількох знакових подій в його житті. Гурт Вій цими днями святкує своє 20-річчя, а сам Дмитро вступив до лав Конгресу Українських Націоналістів.

Вій - гурт, що стояв біля витоків українського року. Навіть якщо музиканти не випустять більше жодного альбому, Вій все одно буде вписано золотими літерами в історію слави української пісні.

– Вітаємо Вас пане Дмитре! Скажіть, хто такий Вій в прямому та переносному сенсі?

– В прямому сенсі Вій – це слов'янська дохристиянська істота, таке собі божество, яке дійсно існувало, принаймні я в це вірю. А в переносному сенсі для мене Вій – це зброя. І як усіляка зброя, Вій може бути надобро або на зло, в залежності в чиїх руках він знаходиться. На моє переконання, якщо чоловік має в руках зброю, це не означає, що він поганийчоловік. Бо цією зброєю можна так само захищатись, як і нападати. Але в моїх руках Вій використовується лише на добро людям та Україні. В цьому я абсолютно переконаний. Це оригінальне прочитання, але воно моє.

– У ці дні відзначаєте 20 років творчої діяльності, під час яких були злети й падіння. Скажіть, на якому етапі зараз гурт Вій і Ви особисто?

– Говорячи про гурт Вій в цілому, мені здається, що зараз зним все гаразд. До речі, у мене особливий підхід до музикантів з гурту, оскільки завжди вимагаю від них розуміння моїх ідей, розуміння музики, яку я їм пропоную грати. Стосовно себе особисто, то я майже завжди перебуваю у творчому горінні. Власне, з горінням я й народився. Христос сказав, що не варто бутитеплим, натомість лише гарячим або холодним. Ось приблизно таким я й є. Ніколи не відношусь до чогось посередньо. Для мене увесь світ складається з позитиву чи негативу. І якщо я вже займаюсь музикою, то роблю це з горінням. Але, як у кожної творчої людини, бувають й часи депресії. Хотів би окремо зупинитись на двох періодах, коли я досягав найвищого творчого злету – це на початку дев'яностих років минулого вже століття та під час Помаранчевої революції.

– Українська музика та український націоналізм. Для Вас ці речі є неподільними?

– Я є українським націоналістом і таким завжди був. Для мене це природній стан. І музика, яку я почав грати, була також українською. Я не робивце навмисно, це було природньо для мене – грати саме українську музику. Отже, я ніколи нічого не обирав. Все ставалось само собою. Я ніколи не зміг би написати музику на російський вірш. Тобто я знаю російську мову, інколи навіть можу нею скористатись. Але пісня на російські слова в мене не виходить. Бо музика йде з середини, а в середині в мене все українське. Якщо хочете, скажу по-модному: формат душі в мене український. Тобто моя відповідь на запитання – так.

– Тож логічно постає наступне запитання. Чи може музика бути зброєю у боротьбі за Україну?

– Авжеж, певна річ. Якщо творча особистість горить своєю творчістю, вона несе потужний енергетичний заряд, яким впливає на людей. То, власне, це й є зброя. Моя музика покликана змінювати людей, робити їх кращими та вчить любити Україну. Моя музика робить Україну українською. Але я бачу, як ситуація дедалі загострюється. Російська агресивна естрада вже являє собою феномен не мистецький, а пропагандистський. І це їхня зброя. Отже, можна з твердістю сказати, що на цьому поприщі йде неоголошена війна. Війна публічних культур, війна світоглядів.

– Чи бачить попереду Дмитро Добрий-Вечір перспективи для себе особисто та для України в цілому?

– Одразу відзначу, що якби я нічого не бачив, то не займався б тим, чим займаюсь. Я вірю, що Україна виборсається таки з цього багна. Слово багно тут є найбільш влучним. Коли Малкович назвав Ліну Костенко «криголамом», вона відповіла, що криголам не може плавати в багні. На прикладі мисткині бачу, як, навіть на такому рівні, українські голови сьогодні просто стинають, але продовжую вірити в Україну. Переконаний, що моя творчість зараз як ніколи потрібна українцям. Вступивши в Конгрес, я долучився до когорти подібних мені людей, які також вірять в Україну. Тож перспектива є.