2001 #2(7) - Музика для локомотива. Арійський стандарт, CD-додаток до журналу «Перехід-IV»

Перехід-IV, #2(7)'2001

Зацікавило небачене - музичний додаток до політологічного журналу! Напевне, перший в Україні. Послухала і зрозуміла - ось зроблено іще один крок у напрямку згуртування еліти. Бо ж що, як не мистецтво, може сприяти цьому згуртуванню? А яке з мистецтв, коли не музика, є зараз водночас і наймасовішим, і найелітарнішим? І «Музика для локомотива» ще раз доводить це. Адже слухати можна всім, розуміють - лише деякі.

В анотації до диску змальовано образ людства як потягу з вагонів та Локомотива, що є для цих вагонів рушійною силою. Безумовно, якраз до Локомотиву і належить ота меншість, котра і слухає, і замислюється. І для неї музика є свого роду мастилом, яке дозволяє не тільки рухатись уперед, але й тягти за собою нескінченну валку «вагонів», - залишаючи поза увагою ревище «попси», що долинає з них.

Надихає й те, що знайдено щось своє. Бо, як то кажуть, «на чужому возі далеко не поїдеш». А відшукати зараз нам це «своє» ой як не легко… Надто довго вбивалося і вкопувалося воно у підпілля, а те, що випиналося, душилося негайно й безжально. (Та й, ніде правди діти, мало й зараз почуєш щось на зразок «Музики для локомотиву» по радіо чи телевізору.) Після пісень КОМУ ВНИZ, Океану Ельзи, Вія, Каті Chilly та Марії Бурмаки, що входять до збірки, віриться, що «наше» таки з нами. Адже найстрашніше бути елітою без коріння. Заради чого ж тоді жити такій еліті?

Олександра Шморгун

оригінал статті